Вікі Альтернативна Історія
Register
Advertisement

Ордени Української Соборної Держави - вища форма державних нагород, прийнятих в УСД. Являють собою систему відзнак "власне орден (знак персональної шляхетської гідності)[1] - відзнака (хрест)[2] ордена - медаль ордена". Сформувавшись в 1918-1950 роках, в період мінливого визначення політичної структури й курсу українського суспільства, нагородна система УСД поєднує риси неокласичного й демократичного типу.

Загальна характеристика[]

Характерною рисою системи державних нагород України є висока кількість орденів - 11, з яких половина (п'ять орденів і воєнна гілка ордена Слави України) зарезервовані виключно для воєнного часу. Існує тенденція розглядати "кавалерські" ордени - гетьмана Богдана Хмельницького, Архістратига Михаїла, Легіону Українських Січових Стрільців, Св. Миколая - як сімейство ордена Богдана Хмельницького для різних родів військ і силових структур, за аналогією до гілок ордена Слави України для мирного і воєнного часу, а також гілок ордена Св. Миколая для флоту і для Донського козацтва до 1944 року. Заснування гетьманом Данилом Скоропадським ордена Богдана Хмельницького з спільним найвищим ступенем для трьох інших, а також спільною відзнакою з орденами Архістратига Михаїла і морським Св. Миколая, власне, й мало на увазі таке об'єднання (за початковим проектом однією з умов для нагородження 2 та 3 ступенем Богдана Хмельницького було попереднє кавалерство іншого з цих орденів 1 та 2 ступеня відповідно, а їхній 1 ступінь мав даватися лише після 3 ступеня Богдана Хмельницького - тобто фактично впроваджувався єдиний п'ятиступеневий орден). Але офіційно вони залишаються чотирма різними орденами, з окремими орденськими книжками і кавалерським реєстром для кожного.

Статус орденоносця (до яких з 1945 року прирівнюються також нагороджені лицарським ступенем відзнаки) супроводжується не лише певними суспільними привілеями, а й становить обов'язковий ценз для кандидата в гетьмани і для окремих сенаторських квот Соборної Ради. Якоюсь мірою цим може пояснюватися і завищена кількість орденів, і зловживання з масовими нагородженнями в окремі періоди. При цьому єдиним "орденом" в первісному сенсі - елітарною спільнотою нагороджених - залишається орден Визволення, який надихався принципами французького Ордена Почесного легіону.

Дворівнева система "орден - медаль ордена" вперше була закладена рішенням Генерального штабу Армії УНР від серпня 1919 року включити заплановану раніше медаль "Відвага" чотирма молодшими ступенями до оголошеного Законом від 24 січня ордена Республіки (майбутнього ордена Визволення) під спільною для обох нагород назвою "Бойова відзнака / медаль Республіки" і спільним девізом на аверсах "Хороброму лицареві рідного Краю". Характерно, що за проектом ступені медалі повинні були відрізнятися не лише металом (як вже прийнята на той час Медаль Тризуба З(О)УНР), а й формою - з "поступовим переходом від 8­-мигранного многоугольника (4­а ступінь) до хреста з широкими кінцями (1­а ступінь), маючи на увазі, що слідуюча, більш висока нагорода відзнака “Республіки” є теж хрест, але ще більш рельєфний і більш відріжняючийся від проектируємих зразків медалей" (Пояснювальна записка від 14 липня 1919). В цьому можна бачити певний прототип пізнішого принципу "кругла медаль - відзнака, наближена формою до знака ордена".[3] Попри те, що це конкретне рішення залишилося нездійсненим, Колегія лицарів ордена Визволення заснувала власні медалі "За жертву крови" і "За врятоване життя" та встановила опіку над ними й над нагородженими. За цим зразком вже перший орден, установлений новообраною Центральною Радою - Архістратига Михаїла - супроводжувався медалями двох рангів (тоді ж була зафіксована і підтримана надалі термінологічна градація "ранги медалі" vs. "ступені ордена"). Відзнака (хрест) в орденську систему вперше увійшла на початку гетьманату Василя Вишиваного в статуті ордена Легіону Українських Січових Стрільців, умовою нагородження яким було вказано попереднє нагородження вже існуючим на той час як самостійна відзнака Хрестом Українського Козацтва з мечами. Певною мірою наслідувався російський прецедент "орден Святого Георгія - Георгіївський хрест - Георгіївська медаль", де середньою ланкою, хрестом, відмічалися бойові заслуги і нижчих чинів, і офіцерів. Пізніше, в 1929 році хрест як почесно-заохочувальна нагорода без зарахування до членів ордену з'явиться при ордені Визволення. Гетьман Данило Скоропадський через десять років піднесе її статус до ордена третього ступеню, натомість запровадить хрест-відзнаку для новозаснованого ордена гетьмана Богдана Хмельницького та двох існуючих орденів. Справжнім поштовхом для систематичного запровадження відзнак орденів стали бойові події на Дону під час "Російського Аншлюсу" 1944 року, коли через формальну неможливість розпочати нагородження воєнною гілкою ордена Слави України без оголошення війни чи воєнного стану[4] було встановлено хрест Слави України, статусно прирівнений до воєнного ордена третього ступеня. Це також заклало поняття лицарської відзнаки, прирівненої до нижчого ступеню ордена і певною мірою престижнішої за неї (особливо в умовах девальвації нижчих ступенів орденів після масових нагороджень на межі 1930-40 років), яка буде закріплена у встановленій в 1945 році системі хрестів-відзнак до орденів Визволення і Бойової заслуги.

Порядок нагородження[]

Нагородження орденами УСД, їх хрестами та медалями здійснюється Указами Гетьмана України від його імені. Підстави для нагородження кожною відзнакою прописані в статутах орденів. Повторне нагородження відзнакою того ж ступеня не допускається, що врівноважується великою кількістю та ступеневістю орденів та їх молодших відзнак. Також не допускається пропуск чергового ступеня чи рангу з такими формальними винятками:

  • За виняткову особисту доблесть чи заслуги у військовий час або в умовах, наближених до бойових, особа може бути подана одразу на вищий ранг медалі.
  • Для кількаступеневих відзнак до нижчого ступеня відповідно рівню заслуги може бути представлена особа, нагороджена лише нижчим рангом медалі. Після цього можливе нагородження вищим рангом медалі, яке вже є обов'язковою умовою для нагородження золотою та лицарською відзнакою (у виняткових випадках можливе нагородження вищим рангом медалі разом зі срібною відзнакою).
  • За виняткові заслуги допускається нагородження нижчим ступенем ордена за наявності лише срібної відзнаки та найвищого рангу медалі. Але подання на наступний ступень ордена можливе тільки після нагородження золотою відзнакою.
  • Лицарська відзнака надається лише в виняткових випадках за особливі заслуги або героїзм. Фактично це аналог нижчого ступеня ордена, після якого представляються вже до наступного ступеня. Але особа, вже нагороджена нижчим ступенем ордена, за відповідні заслуги може бути подана на лицарську відзнаку. Для бойових нагород у військовий час та при отриманні в результаті даного героїчного вчинку інвалідності чи важких тілесних ушкоджень можливе нагородження лицарською відзнакою оминаючи золоту.
  • Посмертне нагородження орденами та відзнаками, статут яких його передбачає, здійснюється лише найвищим ступенем.

Колективні нагородження орденами не були передбачені до 1947 року. Єдиною формою відзнаки для військових частин і цивільних організацій та підприємств була червоно-чорна Володимирська стрічка на їхніх прапорах. Після бойових дій на Дону постало питання повторного нагородження бойових формувань. Була пропозиція відзначати його бантом на стрічці за аналогією до хреста Святого Володимира з бантом, проте Гетьманська комісія з геральдики та нагород зауважила, що вона суперечить статуту хреста Святого Володимира, згідно якому повторне нагородження ("бант") здійснюється лише за наявності принаймні одного ордена. У зв'язку з цим до Закону "Про державні нагороди Української Соборної Держави" була внесена можливість колективного нагородження орденськими стрічками відповідно їхнім статутам. Воно може бути учинено однократно для кожного з орденів, за винятком ордена Визволення, статут якого не передбачає колективного членства.

Принципи титулування та зовнішнього вигляду знаків орденів, відзнак та медалей[]

  • Спеціальне звання в системі відзнак ордена Заслуги ("Заслужений/Народний ...") ставиться після орденських регалій.
  • Особи, нагороджені лицарськими відзнаками, титулуються лицарями відзнак.
  • Особи, нагороджені третім ступенем Св. Ольги, титулуються дамами, найнижчими ступенями орденів гетьмана Богдана Хмельницького, Легіону Українських Січових Стрільців, Архістратига Михаїла та Св. Миколая - кавалерами, інших орденів - лицарями.
  • Особи, нагороджені другим знизу ступенем ордена, титулуються офіцерами відповідного ордена.
  • Особи, нагороджені першим ступенем трьохступеневих орденів, титулуються командорами відповідного ордена.
  • Членство в Ордені Визволення є особливим квазітитулом і дає підставу його лицарям ставити в офіційних документах ОВ після імені (для посмертно нагородженого +ОВ).
  • Колишні гетьмани України (після 1944 року - лише після відповідного рішення Пріорату) та засновник Ордену Симон Петлюра титулуються офіцерами Великого хреста Ордену Визволення.
  • Чинний Гетьман України титулується Великим Магістром Ордену Визволення.

Загальне визначення для осіб, нагороджених орденами - "орденоносець"[5], проте воно не розповсюджується на лицарів відзнак. Тому в усіх нормативних документах використовується розширене найменування "орденоносці та лицарі відзнак".

Перед назвою військової частини або організації, нагороджено стрічкою ордена, ставляться слова "Ордена (імярек)". Якщо нагороджень кілька, вони перераховуються за старшинством з повторенням слова "ордена". Для організацій, нагороджених стрічкою Св.Володимира з бантом, після переліку орденів додається "Святоволодимирська".

Ордени та відзнаки поділяються на ступені, медалі орденів - на ранги. Кількаступеневі відзнаки іменуються не за номерами[6], а "бронзова/срібна/золота/лицарська"[7]. Історичним винятком (окрім спеціальних звань у системі відзнак орденів Заслуги та Св. Ольги) є відзнака ордена Легіону Українських Січових Стрільців, яка успадкувала власну назву й особливе позначення ступенів: "Хрест Українського Козацтва / Хрест Українського Козацтва з мечами".

Відзнаки іменуються "відзнака ордена (імярек)", неофіційно також "хрест (імярек) / тризуб Заслуги", медалі орденів - аналогічно назвам орденів з заміною слів "орден", "знак ордена" на "медаль".

Відзнаки орденів носяться на стрічках, аналогічних стрічкам орденів (якщо вони розрізняються для ступенів, то на стрічці молодшого ступеня), і, як правило, мають вигляд, наближений до вигляду знаків орденів (хрест певної форми з певними деталями, тризуб у вінку). На відміну від відзнак і молодших ступенів орденів, що на лівому боці грудей носяться на згорнутих стрічках, до яких кріпляться за допомогою кільця або декорованого фігурного кріплення, медалі кріпляться до прямокутних металевих колодок, обтягнутих стрічками, що відрізняються деталями від стрічки ордена - зазвичай додатковими тонкими смугами, чий колір (срібний / золотий) або кількість (II / I) вказує також на ранг медалі. Виняток складають медалі "За жертву крови", яка носиться, подібно відзнакам, на згорнутій стрічці, до якої можуть кріпитися додаткові позначки, а також "За боротьбу в особливо важких умовах". Медалі орденів завжди мають круглу форму.[8] На аверсах медалей "іменних" орденів відповідний портрет / образ (з підписом, крім медалей архістратига Михаїла та гетьмана Івана Мазепи), інших - зображення знака ордена без тексту.

Історія та опис орденів[]

Перелік орденів надано в порядку офіційного заснування (ієрархію викладено нижче). При цьому не враховується ні дата з'явлення у попередніх проектах, ні функціонування в якості відзнаки, яка пізніше була підвищена до статусу ордена (орден Легіону Українських Січових Стрільців) або вбудована в систему новозаснованого ордена (орден Заслуги). З іншого боку, для ордена Святителя Миколая, одразу заснованого у ЗСПР як орден, вказується ця дата, а не початок його функціонування як чинної української нагороди. Залізний хрест (з 1941 - орден Бойової заслуги) теж первісно було засновано як відзнаку і, хоча нагородження ним відбулися вже в статусі ордена і раніше за перші нагородження орденом Визволення, найвищий орден України формально є також хронологічно першим.

Орден Визволення[]

Планки ордена Визволення

Заснований 1 березня 1920 року
Девіз: Σωτὴρ πάντων (Спаситель всіх)

24 січня 1919 Директорія УНР на подання Ради міністрів ухвалила закон про заснування двох нагород зі списку, підготовленого за часи Першого гетьманату Комісією по виробленню військових орденів на чолі з полковником Юрієм Галичем - ордена Слави та Відродження України (двох ступенів, первісно хрест і зірка в статусі відзнаки) і Залізного Хреста, - до якого на останньому етапі було додано окрему нагороду на честь об'єднання УНР та ЗУНР під назвою орден Республіки (двох ступенів). Поширене тлумачення його як перейменованого ордена Архістратига Михаїла зі списку Комісії (ратифікованого Петлюрою ще в наказі від 30 грудня 1918 як "відзнака “Святого Архангела Михайла” 2-х ступенів") не підтверджується документами[9] і базується на первісному проекті відзнаки, що містив символ Соборної України - архангела Михаїла з галицьким левом на щиті, - та аналогії з хрестом Архангела Михаїла за Другий зимовий похід ЗУНР, в основу якого було покладено цю ж емблему. В серпневих пропозиціях Генштабу Армії УНР заснування ордена Слави України (згадується саме під такою назвою) було відтерміновано до мирних часів, натомість орден Республіки виступає головною нагородою з формуванням спільноти нагороджених, її власного фонду, ради та правління тощо. Консервативні кола небезпідставно бачили в цьому нехтування спадщиною Першого гетьманату й поширення лівого впливу. В ході компромісу було запропоновано змінити назву нагороди - спочатку на "орден Соборності", а в кінці року, враховуючи відновлення територіальної цілісності України від більшовиків на півночі й денікінців на півдні, зупинилися на назві "орден Визволення", під якою він і був остаточно затверджений разом з Залізним хрестом 1 березня 1920 року. Проте вагання щодо назви і, відповідно, дизайну знака привели до затримки його виготовлення, тому перші нагородження відбулися лише через рік охопивши учасників Другого зимового походу за повернення Галичини і Холмщини, яких раніше було нагороджено Залізним хрестом, та І.Д.Литвиненка за успішно здійснену інтеграцію Криму.

Знаки ордена 2 та 1 ступеня відрізняються розміром та способом носіння (на згорнутій стрічці на лівому боці грудей / на шийній стрічці). Для військовослужбовців до інсигній ордену 1 ступеня входить також січна зброя з золотим ефесом і золотим темляком на орденській стрічці, 2 ступеня - з срібним темляком. При посмертному зарахуванні до Ордену спадкоємцям нагородженого вручається особливий варіант знаку ордена зі "зламаним" вушком. Іноземці можуть нагороджуватися орденом Визволення лише посмертно.

Пізніше орденська Колегія заснувала медалі "За жертву крови" та "За врятоване життя", а також орденську січну зброю для заохочувального нагородження офіцерів та службовців.[10] Ці нагородження гетьман здійснює від імені Ордену як його Великий Магістр. Медаль "За жертву крови"[11] встановлена як відзнака за важке поранення в бою з прикріпленням до стрічки металевих горизонтальних смуг з гілками лавру за числом поранень (срібні - важкі, бронзові - середні, срібні смуги без гілки - важкі травми, отримані під час рятування людей або виконання службового обов'язку в мирний час) з одноразовою виплатою при нагородженні і щорічною пенсією, якщо поранення спричинило інвалідність. В мирний час вона розповсюдилась також на донорів крові за 50 безоплатно зданих разових максимально допустимих доз (за кожні 20 наступних до стрічки кріпиться зображення краплі крові). Медаллю "За врятоване життя" нагороджуються за врятування життя людини в воєнний та мирний час, запобігання нещасним випадкам з людьми, активну благодійну, гуманістичну та іншу діяльність у справі охорони здоров'я. Обов'язковою умовою для лицарства ордена Визволення було встановлене попереднє нагородження іншим орденом Української Соборної держави або однією з цих медалей.

Влітку 1921 року меценат, який волів не оприлюднювати свого імені, дарує гетьману Павлу Скоропадському золотий медальйон-мощовик (енколпіон) початку XVIII століття, який, судячи з зображення на зворотному боці герба гетьмана Івана Мазепи в супроводженні ініціалів "ІМ Г", міг належати Мазепі або бути його внеском до якогось храму. Восьмикутна форма реліквії з зображенням Розп'яття на лицевому боці й знарядь Христових Страстей на зворотному так вдало перегукувалася з Голгофською тематикою знака ордена й восьмикутним медальйоном в його перехресті, що Скоропадський, за підтримки Колегії, вирішує зробити його клейнодом очільника Ордену. Для цього київськими ювелірами був виготовлений срібний ланцюг-колар з двадцяти овальних медальйонів однакового розміру, поєднаних кільцями: 19 ажурних (10 з позолоченим тризубом у срібному обрамуванні, чергуються з 9-ю медальйонами з перехрещеними срібними мечами у позолоченому окутті), 20-й, до якого кріпиться мощовик, - суцільний, з позолоченими пружкою та монограмою з літер ΣП, ініціалів прийнятого тоді ж девізу ордена Σωτὴρ πάντων[12]. На зворотному боці цього медальйону вигравовано дату заснування Ордену. Колар використовується при інавгурації гетьманів, починаючи з Василя Вишиваного. До 1945 року служив частиною парадного гетьманського вбрання, рішенням гетьмана Євгена Коновальця, пізніше підтвердженим гетьманом Ярославом Стецьком, встановлено новий порядок, за яким після інавгурації колар надягається лише під час нагороджень орденом Визволення та на урочистих Колегіях.[13]

Гетьман Василь Вишиваний одразу по обранні запропонував встановити чин офіцера Великого хреста для колишніх гетьманів. Як виняток разом з Павлом Скоропадським до нього було поставлено Симона Петлюру - фактичного засновника Ордену. Колар офіцера Великого хреста подібний до гетьманського, але без позолоти і з 21 медальйоном: центральними є медальйони не з тризубами, а з мечами, до них кріпиться чорна з сріблом фігурна дужка, а до неї - знак ордена Визволення 1 ступеня.

Протягом 20-х років кілька разів підіймалося питання про створення третього ступеня ордена, але відхилялося орденською Радою через побоювання привнесення зайвої ієрархічності. Натомість в 1929 році було вирішено запровадити хрест ордена як відзнаку, вищу за медалі та нагородну зброю ордена і обов'язкову передумову для нагородження орденом. Її дизайн на основі знака ордена розробив молодий геральдист Микола Битинський, якому вже належав проект ордена Слави України. В грудні 1939 року гетьман Данило Скоропадський надасть хресту статус ордена 3 ступеня з введенням нагороджених ним до складу орденського лицарства (й підняття лицарів 2 ступеня до офіцерів ордена, а офіцерів - до командорів). Це рішення, на відміну від раніших, не викликало опору, але одночасне входження до Ордену тисяч нагороджених відзнакою фактично паралізує колегіальність роботи. Є підстави вважати, що це було свідомим розрахунком гетьмана, який послідовно викорінював демократичні засади, вишикуючи єдиноначальність та вертикаль влади.

В 1944 році для нагородження за самовідданість у боротьбі за збереження суверенітету, територіальної цілісності та європейського курсу України під час Віче Гідності, забезпечення національної безпеки й оборони на Сході, сприяння суспільним реформам було відновлено хрест ордена Визволення, цього разу трьох ступенів (з зарезервованим четвертим). Нові відзнаки створені за проектом Ніла Хасевича в єдиному стилі з хрестами ордена Бойової заслуги. Знак лицарського ступеня відрізняється наявністю емалі в середнику з тризубом і прирівнений до третього ступеня ордену, фактично виступаючи його престижнішим аналогом для військового часу чи особливих умов, а також для посмертного нагородження (відтоді посмертне нагородження орденом Визволення 1 ступеня можливе лише для членів Ордену чи дійсних лицарів відзнаки).

« ...для відзначення видатних та особливих заслуг у визвольній боротьбі, здобутті, утвердженні та відновленні самостійності України, консолідації українського суспільства навколо ідеї Нації, суспільно-економічних та політичних реформ, відстоювання конституційних прав і свобод людини і громадянина...
Статут ордена Визволення
»

Орден Бойової Заслуги[]

Планка ордена Бойової заслуги

Заснований 1 березня 1920 року, статус ордена з 17 квітня
Девіз: Воля народам і людині[14]

Залізний хрест у статусі відзнаки за визвольну боротьбу вперше з'являється в проєкті системи державних нагород, підготовленому Комісією по виробленню військових орденів при Головному штабі Армії Української Держави. Як відзнака з цією ж назвою перейшов до закону Директорії УНР від 24 січня 1919 року. Автор проекту хреста - С.Красноперів.

За тиждень до антигербелевського повстання Скоропадським був затверджений первісний проєкт Залізного хреста за авторством Георгія Нарбута, проте Директорія відправила його на доопрацювання - ймовірно, через неприйняття головою Комісії полковником Галичем нової влади та втечу до Колчака. Критику викликав також "проімперський" характер запропонованого знаку, який мав форму Андріївського хреста. Офіційною ж причиною значилася складність виготовлення та незручність кріплення до стрічки.

15 травня 1919 року Рада народних міністрів УНР постановила нагородити Залізним хрестом учасників щойно закінченого Першого зимового походу. До постанови додавалися ескізи відзнаки, доопрацьованої сотником Галицької армії Юліаном Буцманюком з урахуванням зауважень до нарбутівського проєкту. Чорний оксидований сталевий хрест тепер мав пряму рівнораменну форму, Тризуб жовтого металу в перехресті був значно меншого розміру (не виходячи за межі), перехрещені булави, які в Нарбута правили за перехід від стрічки до верхніх кінців хреста, перетворилися на суто декоративний елемент і виглядали тепер аналогом не корони над хрестом, а підвісних мечів за німецькою фалеристичною традицію. 4 липня проєкт було остаточно ухвалено з черговими корективами, внесеними сотником Северином Красноперівим: Тризуб було поміщено в блакитне коло й оточено чотирипроменевою жовтою зіркою. У жовтні знаки було запущено в виробництво.

Офіційно заснований 1 березня 1920 року разом з орденом Визволення як молодша нагорода. Через затримку з виготовленням знаків ордена Визволення в квітні 1920 року було вирішено заплановане нагородження ним учасників боїв з більшовиками на північному сході здійснити Залізним хрестом, для чого його статус оперативно підвищується до ордена і вносяться суттєві зміни до статуту.

Нагородженим жінкам з військового медичного персоналу планувалося вручати зменшені варіанти хреста для носіння в розетці з орденської стрічки. Проте їхнє виготовлення довелося відкласти, й ті отримали звичайні бойові ордени, мініатюрні копії до яких будуть додані пізніше як дублікати. З 1940 року носіння мініатюр-фрачників з цивільним одягом стане правилом для всіх орденів (до того три роки їх у неурочистих випадках, як і на однострої, презентували орденські планки).

Неофіційною, але фактичною парою до ордена Залізного Хреста стала однорангова медаль "За бойову відвагу" зі схожою муаровою стрічкою (червоно-чорні вертикальні смуги такої ж товщини замість помаранчево-синіх). Але вона не була умовою для нагородження ним, а після масових нагороджень учасників бойових дій Залізним хрестом стала скоріше ознакою особистих заслуг.

Останні нагородження періоду Визвольної війни відбулися 1921 року учасникам Другого Зимового походу, раніше не нагородженим Залізним хрестом. В 1928 році з нагоди 10-ї річниці Незалежності він був наданий усім ветеранам Визвольної війни, відміченим на ній бойовими медалями, а також посмертно великій кількості загиблих у боях. Медаллю "За бойову відвагу" відзначалися також учасники миротворчої операції в Маньчжурії, але за бої з Угорщиною за Карпатську Україну в 1939 році вона надавалася лише місцевим Карпатським січовікам (хоча бійці допоміжних сил України отримували за неї козацькі медалі першого, тобто воєнного рангу).

Після "німецької весни" 1938 року офіційна назва ордена, тотожна ордену, відродженому Адольфом Гідлером, зазвучала одіозно. Загальноприйнято стало називати її "За Зимовий похід і бої" - за написом на зворотному боці, спільним для всіх орденів цього випуску (з різними роками). В 1941 році він був перейменований Верховною Радою за поданням гетьмана Данила Скоропадського в орден Бойової заслуги, але ця назва до "розбудження" ордена практично не вживалася. Цим же Указом планувалося офіційно закріпити статус медалі "За бойову відвагу" як медалі ордена і зробити її умовою для нагородження ним. Але концепція передбачала також приведення її у відповідність до медалей інших орденів, тобто заміну зображення сокола, що схопив двох змій (північний і південний фронти 1919 року, тобто "червону" і "білу" Росії) на зображення знака ордена, за зразком ордена Слави України. Це викликало протести серед ветеранів Визвольної війни, занепокоєних проросійською політикою молодого гетьмана, на тлі якої цей крок сприймався надто підозріло, і пікетування Центральної Ради. Тому в частині, що стосувалася медалі, Указ не був затверджений.

Під час подій 1944 році, у зв'язку з офіційною відсутністю воєнного стану, замість "розбудження" ордена запроваджується хрест ордена Бойової заслуги трьох ступенів (золотий хрест буде введено після війни для ювілейного підвищення ступеня нагородженим срібним без посвячення в лицарі відзнаки), в статуті якого не згадувався "військовий час". Нові відзнаки створені за проектом Ніла Хасевича в єдиному стилі з хрестами ордена Визволення. Особи, раніше нагороджені орденом Залізного хреста / Бойової Заслуги, нагороджувалися одразу лицарським ступенем. Згідно з офіційною концепцією "у нас не війна, а ЗЗНБО" хрести супроводжувалися опущеними мечима, як на мирній гілці ордена Слави України. Через це ставлення на фронті до цієї відзнаки було помітно прохолодним порівняно з лицарським хрестом Слави України. Хасевичем також створено заохочувальну медаль "За боротьбу в особливо важких умовах", яка офіційно була включена в систему ордена, хоча й не давала спеціальних преференцій для нагородження хрестом.

Паралельно вводиться перший ступінь до ордена Бойової заслуги (знак з променистою зіркою, на відміну від гладкої для другого ступеня; замість схрещених булав, підвішених до орденської стрічки - перначі, які були частиною її нижньої декорованої планки, тобто, подібно до булав у первісному проєкті, конструктивним елементом кріплення). З кінця 1945 року, коли нарешті врегульовується питання нагородження відзнаками воєнного часу, до ордена першого ступеня представляються нагороджені другим ступенем за Визвольну війну або лицарським хрестом. Нагородження другим ступенем за цю війну не чинилося, навіть не виготовлялися відповідні знаки - через що орден часто помилково продовжують вважати одноступеневим і кажуть про "різні випуски".

« ...для нагородження воєначальників всіх ступенів за виявлені ними у військовий час зі своїми частинами вчинки хоробрості, мужності й розпорядності; вояків всякого рангу за виявлені ними у військовий час вчинки персональної хоробрості й мужності...
Статут ордена Бойової Заслуги
»

Орден Святителя Миколая[]

Планки ордена Святителя Миколая

Заснований 30 квітня 1920 року
Девіз: Вірою спасеться держава

Заснований в Криму тимчасовим положенням барона Врангеля від 30 квітня 1920 року як спадкоємний проекту імперського «Ордена Святителя Николая Чудотворца в память Великой Отечественной войны 1914—1915 годов», принципово ухваленому в 1915 році Миколою II. Призначався для нагородження вояків Російської Армії (як офіцерів, так і нижчих чинів, нагороджених Георгіївським хрестом не нижче 3-го ступеня) за видатні військові подвиги, проявлені в боях за визволення Батьківщини. Нагорода прирівнювалася до ордена Святого Георгія, на кавалерів якого розповсюджувалися пільги, встановлені для ордена Святителя Миколая. Її знаки мали виготовлятися за розміром Георгіївських (1-го ступеня відповідно 3-му ступеню ордена Св. Георгія, а 2-го — відповідного 1-му) і носитися одразу за ними - 2 ступінь на грудях, 1 на шиї.

Після "здачі Криму" колчаківський Уряд скасував орден Св. Миколая і заборонив носити та зберігати його знаки на території Російської держави. Натомість при врангелівській Російській Раді в Константинополі з кавалерів ордена відновлюється Кавалерська дума, яка здійснює виключно посмертні нагородження.

Після розпаду Російської Ради в жовтня 1922 року кавалери ордена Св. Миколая, які залишилися в України (орден нарівні з орденом Св. Георгія і Георгіївським хрестом був офіційно дозволений для носіння разом з нагородами УСД, не зважаючи на девіз "Вѣрой спасется Россія" на реверсі), звертаються до Павла Скоропадського з клопотанням прийняти орден під українську юрисдикцію - як сплячий або навіть з відновленням Кавалерської думи та нагороджень. Гетьман довірив це питання волі Врангеля, який віддалився від світу в монастирі ἐν τῃ Χώρᾳ, і несподівано для себе отримав згоду як на передачу ордена, так і на зміну неприйнятливого девізу на "Вірою спасеться держава".

Аби відвести звинувачення в "повзучій русифікації", Скоропадський одним проектом Указу, який мав затвердити вже новообраний гетьман після виборів у квітні 1923 року, приймав орден Святого Миколая і надавав статус ордена хресту Легіону Українських Січових Стрільців. Утім, звинувачення не забарились. Найбільше критики викликало збереження стрічки національних російських кольорів. З одного боку, від них офіційно відмовилася Російська держава, яка, взявши курс на відродження монархії, не лише змінила прапор на імперський чорно-жовто-білий, але визнала народний триколор екстремістською, революційною та масонською символікою. З другого, це було відвертою претензію на ідею "третьої Росії", в якої залишалося все менше прихильників.

Новообраний гетьман Василь Вишиваний невдовзі після інавгурації затвердив обидва нових ордена, доручивши питання розробки нового положення про орден Св. Миколая замість врангелівського тимчасового Кавалерській раді, затвердженій з ініціативної групи з прийняття ордена та очоленої ним же. Дискусії з питання стрічки закрилися через прийняття в травні 1923 року Російською Радянською Соціалістичною Республікою державним прапором перегорнутого національного прапора Росії з серпом і молотом на червоній смузі - таким чином ці кольори стали вже символікою не "третьої", а другої, більшовицької Росії. Кавалерська рада запропонувала замінити червону смугу на жовту, утворивши таким чином кольори Військово-морського прапору УСД. Це разом з традиційним шануванням і патронатом Святого Миколая моряками визначило новий статус ордена як морської нагороди. Паралельно сенатори від Республіки Війська Донського клопотали про прийняття його як воєнного ордена козаків і старшини Дону замість щойно затвердженого для всього козацтва ордена Легіону Українських Січових Стрільців. Кавалерська рада задовольнила клопотання, змінивши для донської гілки на жовтий не червоний, а білий колір (відповідно кольорам прапора РВД[16]). Знаки 1-го ступеня, які до того не виготовлялися, було вирішено робити хоча теж з заліза, як 2-ий ступінь, але вкривати білою емаллю та золотити пружки, тобто остаточно наблизити зовнішній вигляд до знаку ордена Св. Георгія. Мотивувалося це тим, що в нагородній системі УСД вже існує бойовий Залізний хрест і треба уникати плутанини. Також була заснована медаль Св. Миколая двох рангів (перший є стартовою нагородою для офіцерів / старшини, другий - для матросів / козаків)[17]. Колективні Миколаївські нагороди (прапори, труби, стрічки та гюйси) скасовувалися через затвердження єдиною колективною нагородою Володимирської стрічки. Прийняттям Положення Кавалерська рада виконала свою функцію з забезпечення спадкоємства і саморозпустилася. Нагородження орденом Св. Миколая здійснює Гетьман України одноосібно, як і іншими орденами, крім ордена Визволення.

Для морської гілки середньої відзнаки між медалями та орденом не було передбачено[18], для козацької нею, як і для ордена Легіону УСС, служив хрест Українського козацтва двох ступенів, нижчий з яких вручається і в мирний час. Козацька гілка припинила існування після подій 1944 року у зв'язку з використанням сепаратистами, поступившись у РВД загальнокозацькому ордену Легіону УСС.

« ...для нагородження за відмінні військові подвиги хоробрості, мужності і беззавітньої самопожертви, виявлені в боях за звільнення Батьківщини від її ворогів, увінчані повним успіхом, що наблизив до перемоги...
Статут ордена Святителя Миколая
»

Орден Архістратига Михаїла[]

Планка ордена Архістратига Михаїла

Заснований 8 листопада 1921 року
Девіз: Гдⷭь си́ленъ въ бра́ни

Орден св. Архістратига Михаїла за військову хоробрість (за зразком російського св. Георгія) значився серед шести нагород, запропонованих у 1918 році Комісією по виробленню військових орденів при Головному штабі Армії Української Держави. Проект (крім вже реалізованого Залізного хреста) був прийнятий на розгляд новообраною Центральною Радою другого скликання в вересні 1921 року. Було очевидно, що ліва більшість налаштована проти "церковно-монархічних назв", консенсусу не спостерігалося, отже, прийнятим законом Рада делегувала затвердження відзнак-хрестів гетьманові (чим скористався Павло Скоропадський, затвердивши єдиний хрест, що залишився в списку - святого Князя Володимира Великого за державну цивільну службу), а розгляд орденів відтермінувала до виборів Соборної Ради та гетьмана. Проте чимало офіцерів і козаків бажало військового ордена, яким, на відміну від Залізного Хреста, було б можливе нагородження і в мирний час, а символ Києва Архангел Михаїл, що в складі емблеми Соборної України став також одним з символів Визвольної війни, не викликав серйозних заперечень. Тому прийняття ордена Архістратига Михаїла було винесено на окреме голосування і прийнято переконливою більшістю голосів.

Нагорода складається з двох ступенів і медалей двох рангів. Знак ордена для другого та першого ступеня той же самий, відрізняється лише способом носіння (на грудях та на шиї відповідно), при нагородженні першим ступенем новий знак не видається. Стрічка ордена навмисно була вподібнена до стрічки ордена Залізного хреста, а знак - до знака російського ордена святого Георгія.

Заснований раніше в ЗУНР хрест Архангела Михаїла за Другий зимовий похід було прирівнено до ордена 2 ступеня зі збереженням старого знака й носінням його і в разі нагородження 1 ступенем разом з його знаком. Це нагадує пізнішу концепцію лицарських відзнак, але офіційно йшлося про перетворення відзнаки ЗУНР на молодший ступінь загальноукраїнського ордена зі скасуванням як окремої відзнаки (через півтора роки це буде повторено з Хрестом Легіону УСС). Тому твердження, що система "орден-хрест-медаль" була закладена вже орденом Архістратига Михаїла, безпідставні.

« ...для відзначення особистої мужності та героїзму в боях, особливих заслуг у захисті самостійності й територіальної цілісності Української Соборної Держави, зміцненні її обороноздатності та безпеки...
Статут ордена Архістратига Михаїла
»

Орден Легіону Українських Січових Стрільців[]

Планки ордена Легіону УСС

Заснований 14 травня 1923 року
Девіз: А ми тую стрілецькую славу збережемо

Хрест легіону Українських січових стрільців (Гуцульський Хрест) встановлений 1918 року Центральною управою Українських січових стрільців у Відні для всіх вояків — членів легіону. Автор проекту хреста - Лев Ґец.

В кінці 1922 року гетьман Павло Скоропадський готує єдиний проект прийняття під українську юрисдикцію ордена Святителя Миколая та перезапуску хреста легіону УСС як загальнокозацької нагороди в статусі ордена двох ступенів. Це повинно було продемонструвати рівноцінність спадщини Російської та Австро-Угорської імперії в історії Української Соборної Держави. Необхідність самих нових нагород мотивувалася відсутністю в нагородній системі повноцінного аналога російського ордена Св. Георгія-Побідоносця, яким первісно мав стати орден Архістратига Михаїла, а пізніше - орден Республіки - проте врешті-решт другий трансформувався в найвищу універсальну нагороду, а перший - в загальновійськовий орден, який вручається і в мирний час. Тож вводилися суто бойові ордени для козаків та вояків регулярної армії (остання зрештою звузиться до військово-морської).

Новообраний гетьман Василь Вишиваний затверджує обидві нагороди і на знак козацької соборності прив'язує статут Ордена Легіону УСС до існуючого Хреста Українського Козацтва, нагородження другим ступенем якого (з мечами, тільки для воєнного часу) було визначено обов'язковою передумовою нагородження орденом. Саме цим Указом в українській нагородній системі вперше створюється трьохрівнева ієрархія "орден-хрест-медаль", хоча ще під різними назвами. В різних суб'єктах УСД і навіть різних козацьких формуваннях встановлені власні медалі, проте з спільним принципом: другий ранг, яким нагороджуються і в мирний час, на стрічці Хреста Українського Козацтва, перший, виключно воєнний - на стрічці ордена Легіону УСС другого ступеня. В мирний час після нагородження медаллю другого рангу козак міг бути представлений до хреста без мечів (стартова нагорода для старшини), під час війни за особливі заслуги або героїзм можливий пропуск як другого рангу медалі, так і хреста без мечів.

Знак ордена другого ступеня аналогічний оригінальному Хресту УСС (який було до нього прирівнено), але з заміною на нижньому кінці дати "1914" на літеру "Д", так що обома боками напис складається в абревіатуру назви держави, і з девізом на реверсі. На знак першого ступеня накладений Тризуб.

Орден Слави України[]

Планки ордена Слави України

Заснований 22 січня 1928 року
Девіз: Героям Слава

Хрест і зірка Слави і Відродження України були разом з Залізним Хрестом перенесені з проекту Комісії по виробленню військових орденів при ГША Української Держави до закону, прийнятого Директорією УНР 24 січня 1919 року. Але вже в серпні Генштабом Армії УНР затвердження ордену Слави України було відкладено до мирних часів. Після цього його вперше винесли на розгляд Центральної Ради другого скликання в вересні 1921 року в складі первісного проекту КВВО, з якого був прийнятий лише орден Архістратига Михаїла, а інші знову відкладені до виборів Соборної ради та гетьмана. Але після виборів через затвердження орденів Легіону УСС та Св. Миколая в українській нагородній системі стало вже п'ять орденів (хоча три з них - виключно для воєнного часу), і Рада визнала подальше збільшення їхньої кількості недоцільним і таким, що може привести до девальвації їх значення. Насправді за черговою відмовою виносити проект на парламентський розгляд стояла та ж сама поляризація Ради між соціалістами та правими, в умовах якої зайві ідеологічні суперечки могли остаточно позбавити її працездатності. Так чи інакше, було встановлено десятирічний мораторій як на розгляд проекту КВВО, так і на пропозиції нових орденів. Потребу в нагородженнях пропонувалося вирішувати встановленням загальноукраїнських і республіканських відзнак, а також почесних звань.

Проте постанова про мораторій не враховувала існування закону від 24.01.19, яким орден Слави і Відродження України вже легітимізувався, не згадувала його в переліку документів, а в загальних формулюваннях стосувалася лише проектів (існуючих та майбутніх), а не відкладених нагород. Це дало можливість в її обхід заснувати орден Слави України (відповідно назві в серпневих пропозиціях) до десятиріччя Незалежності.

Орден заповнив необхідну нішу невійськових орденів, вищих статусом за хрести, але нижчих за орден Визволення. Відповідно первісному поданню КВВО - "хрест і зірка" - до клейнодів першого ступеня було включено зірку; також вперше новий орден став трьохступеневим, з командорським званням. Знаки другого та третього ступеня вирішено було диференціювати для мирних часів і для некомбатантських заслуг на війні.

Проект, розроблений Миколою Битинським, включав зірку і п'ять варіантів знака ордена, в основі якого лежить білий грецький хрест з тризубом у круглому синьому медальйоні в перехресті, а також чотири варіанти медалі двох рангів. На знаках мирної гілки, як і першого ступеня, мечі опущені, воєнної - підняті. Відрізняються також стрічки першого ступеня, мирної та воєнної гілок. Мечі та промені зірки на знаках другого ступеня золоті, третього - срібні. Знак першого ступеня носиться на шийній стрічці, зірка - на правому боці грудей, знаки другого та третього ступеня - на згорнутій стрічці на лівому боці грудей. Медалі воєнної гілки також відрізняються стрічкою і зображенням знака ордена, мечі на якому підняті (сам знак на медалі є умовним інваріантом - без вінка, як для 1 ступеня, і без зірки, як для 2-3).

Під час подій 1944 року у зв'язку з офіційною відсутністю військового стану, через яку розморозити воєнну гілку довгий час було неможливо, Верховна рада на подання Штабу ЗНБО встановила лицарський хрест ордена Слави України. Нею нагороджувалися як комбатанти, так і учасники небойового сприяння Заходам ЗНБО. Хрест на закрутці носився без стрічки на правому боці грудей подібно ордену Богдана Хмельницького 3 ступеня (вже після війни його замінником буде прийнято орденську планку з стрічкою воєнної гілки ордена Слави України і стандартною позначкою лицарської відзнаки). Згодом буде встановлено трьохступеневий хрест-відзнаку до ордена Бойової Заслуги спеціально для передової, але він на фронті користувався меншою повагою через опущені мечі. Тому продовжувалося нагородження і лицарським хрестом Слави України попри небойовий характер ордена, особливо після врегулювання в кінці 1945 року питання воєнної гілки, коли медиків, волонтерів та інших учасників-некомбатантів почали нагороджувати її орденом третього ступеня.

Орден князя Ярослава Мудрого[]

Планки ордена Ярослава Мудрого

Заснований 17 листопада 1933 року
Девіз: Мудрість, честь, слава

Після закінчення десятирічного мораторію на заснування нових орденів питання орденів князя Ярослава Мудрого і св. Ольги ("за заслуги на громадському полі") знову було винесено на порядок денний. Оскільки партійний склад Центральної Ради змінився докорінно, прийняття цих нагород було скоріше справою принципу й реваншу, ніж реальною необхідністю. Попри їхній офіційно високий рівень в ієрархії нагород ставлення до них у суспільстві як до суто "кар'єрних" дещо іронічне. З іншого боку, вони помітно "розвантажили" орден Визволення, який залишився спільнотою найдостойніших.

Як найвищий орден України, яким можуть нагороджуватися іноземці, орден служить також спеціальною нагородою для голів держав (1 ступінь), урядів і парламентів, помісних церков, видатних політичних діячів інших держав (2 ступінь), міністрів закордонних справ і послів (3 ступінь). До нього цю функцію п'ять років виконував 1 ступінь ордена Слави України, який тепер припадає на долю інших видатних іноземних діячів. Ці нагородження складають окрему гілку ордена Ярослава Мудрого, для якої використовується стрічка (шийна та через плече) змінених кольорів.

Нагородження ж громадян УСД відбувається в суворій послідовності. В систему ордена входить однорангова медаль Ярослава Мудрого. Нагородження орденом можливе не раніше, ніж через три роки після медалі, наступним ступенем ордена - не раніше, ніж через п'ять років після попереднього. Відзнаки при ордені не засновано, але необхідною умовою нагородження, крім наявності медалі Ярослава Мудрого, є наявність або хреста князя Володимира з бантом (встановлений гетьманом Павлом Скоропадським за сумлінну державну службу; в свою чергу необхідною умовою для повторного нагородження цією відзнакою (банта) є наявність принаймні одного ордена), або хреста князя Данила Галицького (встановлений гетьманом Василем Вишиваним за значний вклад у цивільній сфері з досить високою планкою). Через це обидва хрести часто неофіційно розглядаються як відзнаки ордена Ярослава Мудрого, за аналогією до хреста Українського Козацтва як відзнаки при ордені Легіону Українських Січових Стрільців.

Знак ордена 3-го ступеня носиться на шийній стрічці, на 2-му ступені до нього додається зірка ордена, знак ордена 1-го ступеня той самий, але носиться на орденському ланцюзі, до якого додається також стрічка-перев'яз (носіння якої, втім, не регламентоване). На відміну від 1 ступеня ордена Слави України, де хрест і зірка, доповнені вінками, є окремими складовими відзнаки, об'єднаними, за концепцією Битинського, в знаках нижчих ступенів, кожен ступінь ордена Ярослава Мудрого має власну інсигнію - нашийний хрест, зірка, ланцюг - які при нагородженні наступним ступенем носяться разом.

Скептичне ставлення громадян до лицарства князя Ярослава Мудрого має підставу переважно стосовно третього ступеня - вищими, як правило, нагороджуються дійсно гідні особи за реальні заслуги й досягнення, хоча за гетьманату Данила Скоропадського і другої каденції Петра Шелеста тут були значні зловживання.

« ...за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність...
Статут ордена князя Ярослава Мудрого
»

Орден Святої Ольги[]

Планки ордена св Ольги

Заснований 17 листопада 1933 року

Жіночий аналог ордена князя Ярослава Мудрого, який був прийнятий разом з ним і розділяє з ним суперечливе ставлення, до якого приєднуються гендерні стереотипи.

Подібно ордену Ярослава Мудрого має три ступені та однорангову медаль. Крім того, з 1937 року медаль "За працю і звитягу" жінкам вручається на стрічці, аналогічній стрічці Ольгинської медалі,[19] до якої вона прирівнюється. Відзнак, як і при ордені Ярослава Мудрого, спочатку засновано не було, але коли в 1954 році відзнака "Тризуб заслуги" з спеціальними званнями була вбудована в систему новозаснованого ордена Заслуги, звання "Мати-героїня" двох ступенів було перенесене з неї до системи ордена Св. Ольги як відзнака. Будь-яка з цих нагород - медаль "За працю і звитягу" чи Святої Ольги, срібна (за виховання сімох дітей) чи золота (за виховання десятьох) відзнака "Мати-героїня" - створює разом з будь-якою іншою державною нагородою в статусі відзнаки чи ордена необхідну умову для нагородження орденом 3-го ступеня (тобто його поріг значно нижчий порівняно з орденом Ярослава Мудрого).

Кожен ступінь має власний знак і власну стрічку. Стрічка носиться на лівому боці грудей як бант, вище всіх інших орденів, як правило, на плечі. На неї накладено круглу пластинку, до якої кріпиться знак. Знак першого ступеня також супроводжується широкою стрічкою через плече.

Нагородження жінок - іноземних політиків та громадських діячів відбувається аналогічно ордену Ярослава Мудрого з стрічками змінених кольорів (насиченіший відтінок рожевого центральних смуг).

« … для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї...
Статут ордена Св. Ольги
»

Орден гетьмана Богдана Хмельницького[]

Планка ордена Богдана Хмельницького

Заснований 18 червня 1941 року
Девіз: Gloria, unitas, libertas (Слава, єдність, воля)

Перший по-справжньому новий орден був запропонований гетьманом Данилом Скоропадським як спосіб розширення ступеневої системи ордена Архістратига Михаїла для військовослужбовців з одночасним включенням до неї воєнних орденів Легіону Українських Січових Стрільців та Святителя Миколая шляхом межування наступного ступеня кожної з цих нагород з черговим ступенем ордена Богдана Хмельницького. Проект підтримував Український союз хліборобів-державників, проте парламентська більшість, занепокоєна надто відвертими промонархічними тенденціями молодого гетьмана, визнала таку складну ієрархію недоцільної й невідповідною демократичним засадам держави. Остаточний проект передбачав лише можливість нагородження 1-м ступенем ордена гетьмана Богдана Хмельницького офіцерів 1 ступеня одного з трьох орденів та використання хреста Богдана Хмельницького замість відсутньої власної відзнаки в системі орденів Архістратига Михаїла та Святителя Миколая.

Знак 3-го ступеня, на відміну від інших орденів, мав носитися на правому боці грудей без стрічки, 2-го ступеня (більшого розміру й з перначами замість мечів) - на шийній стрічці, на 1-му ступені до нього додається зірка на правий бік грудей. Хрест-відзнака носиться, як звичайно, на лівому боці на стрічці ордена, формою і розміром відповідає ордену 3-го ступеня, але не збірний, а цільноштампований, без променів і мечів, вінок і пружки хреста не позолочені, геральдична фігура Абданк збільшена. Автор знаків та хреста - О.Руденко, зірки та медалі - О.Пащенко.

В перші роки орден став фактичної заміною "кар'єрному" ордену Архістратига Михаїла для Сухопутних Збройних сил, залишивши його авіації, протиповітряній обороні та силовим структурам МВС. Ситуація змінилася під час подій на Дону 1944 року, коли через неможливість "розбудити" Орден Бойової Заслуги основною бойовою відзнакою для некозацьких формувань стали хрест і орден Богдана Хмельницького. Особливого шарму додавали підняті мечі (що для ордена Слави України і хреста Українського козацтва є ознакою воєнного часу), фундаторство "легітимного" гетьмана-зрадника Данила Скоропадського, який лише через рішучу позицію Ліги Націй скасував заклик до вводу російських військ (а пізніше заперечував його існування), і присвята гетьману, який в історичній міфології обох Росій був "сімволом єдінства русскава народа". Нагородження ними продовжувалися й пізніше - за менші заслуги, ніж того вимагає статут ордена Бойової Заслуги. Таким чином, по закінченню війни він фактично перетворився на бойову нагороду, і нагородження ним у мирний час (крім хреста для офіцерів і медалі 2-го рангу для нижчих чинів) припинилися через запобігання девальвації. Але статут був офіційно змінений лише в 1970 році, наблизившись до статутів орденів Легіону УСС та Святителя Миколая (які в свою чергу значно мірою наслідують статут російського ордена Св. Георгія Побідоносця).

Аналогічно хресту Українського Козацтва, відзнака (хрест) ордена гетьмана Богдана Хмельницького є вищою нагородою для нижчих чинів і стартовою для офіцерів. Орденом 3-го ступеня можуть бути нагороджені молодші офіцери (сотенна старшина), 2-го - старші (булавна старшина), 1-го вищі (отаманна старшина, генералітет).

Орден гетьмана Івана Мазепи[]

Планки ордена Івана Мазепи

Заснований 20 вересня 1946 року
Девіз: Viribus Unitis (Об'єднаними силами)

Заснований під час ЗЗНБО і призначається для відзначення заслуг цивільного, волонтерського та іншого небойового сприяння захисту України в військовий час, менш значних, ніж вимагає статут ордена Слави України, тобто став його молодшою парою - за аналогією до ордена гетьмана Богдана Хмельницького як молодшої пари ордена Бойової Заслуги. Складається з двох ступенів, одноступеневого хреста-відзнаки і двохрангової медалі. За тимчасовим положенням відзнакою могли нагороджуватися минаючи медаль за наявності іншої державної чи штабної медалі за цю діяльність; також другий ступінь ордена давався нагородженим срібною відзнакою ордена Визволення або Слави України. Медаль другого рангу використовувалася для масових нагороджень.

Знак ордена носиться на правому боці грудей без стрічки, подібно ордену гетьмана Богдана Хмельницького 3 ступеня. Знаки 2 та 1 ступеня виготовляються з срібла / золота відповідно і мають жовте / блакитне тло центрального медальйона. Автор знака В. Манзуренко, хреста і мініатюри - Л. Лепкий.

Орден Заслуги[]

Планки ордена Заслуги

Заснований 5 березня 1954 року

Наймолодший орден України бере витоки від однієї з старіших відзнак. 30 квітня 1919 Рада державних секретарів Західної області Української Народної республіки (ЗОУНР) установила найвищу регіональну відзнаку - Тризуб з вінцем чотирьох ступенів (бронзовий, срібний, золотий і найвищий з емаллю двох кольорів на ягодах та листі калини[20]) за проектом М.Бринського. В 1922 році гетьман Павло Скоропадський робить її загальноукраїнською - ймовірно, в боротьбі за галицький електорат, як і проект перетворення хреста Легіону УСС на орден.

Після того, як в 1923 році Центральна Рада прийняла десятирічний мораторій на заснування орденів, рекомендувавши натомість нагороджувати спеціальними званнями - "трудовими титулами", в систему відзнаки було включено сім спеціальних професійних звань зі словом "заслужений" (землероб, машинобудівник, діяч науки і техніки, вчитель, лікар, митець, архітектор), які поступово доповнювалися новими за ключовими галузями господарства, врешті-решт досягнувши 24. Для них встановлений стандартний знак з текстом звання й оформленням, що варіює мотив загальної відзнаки - тризуб у вінку. Звання може встановлюватися замість будь-якого ступеня відзнаки, тобто наступне нагородження відзнакою чинитиметься "через ступінь".[21] В 1934 році для звань заслуженого митця, архітектора, вчителя та лікаря встановлюється вищий ступінь - "народний" (з золотим знаком), який може надаватися не раніше, ніж через десять років після "заслуженого" і прирівнюється до золотої відзнаки (при її наявності - до найвищого ступеня), а також вводиться звання "Мати-героїня" двох ступенів.

Саме за зразком Тризуба заслуги були створені чотирьохступеневі відзнаки при орденах Визволення і Бойової Заслуги.

В 1954 році Центральна Рада ініціювала заснування ордена Заслуги як цивільного аналога ордена Бойової Заслуги. Тризуб з вінцем разом зі спеціальними званнями (крім звання "Мати-героїня", переданого ордену Св. Ольги) увійшов до нього як рівень відзнаки (з найвищим ступенем і званням "народного"[22] в статусі лицарського), також була встановлена однорангова медаль ордена на колодці з малиновою стрічкою без синьо-жовтої смуги.

Знаки 3 та 2 ступеня носяться на складеній удвічі вузькій стрічці з фігурним кріпленням і відрізняються за формою. Знак 1 ступеня такий же, як і 2-го, але на шийній стрічці з синьо-жовтими смугами з обох боків і доповнюється зіркою на правому боці грудей.

« ...для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності...
Закон «Про державні нагороди Української Соборної Держави»
»

Порядок розміщення знаків орденів, відзнак та медалей[]

Орденська ієрархія неодноразово переглядалася з заснуванням нових орденів і уточненням статутів. Остаточно була встановлена в такому порядку за значенням:

  1. #Орден Визволення
  2. #Орден князя Ярослава Мудрого
  3. #Орден Слави України
  4. #Орден Святої Ольги
  5. #Орден Бойової Заслуги
  6. #Орден Заслуги
  7. #Орден гетьмана Богдана Хмельницького
  8. #Орден гетьмана Івана Мазепи
  9. #Орден Легіону Українських Січових Стрільців
  10. #Орден Святителя Миколая
  11. #Орден Архістратига Михаїла

Згідно з цим рейтингом регламентується носіння орденів. Для орденів на шийних стрічках (але не на ланцюгах!) порядок згори вниз, на грудях - від правої руки до лівої і згори вниз (за винятком для одного ордена і трьох відзнак, про який йтиметься нижче). Наведений порядок стосується груп відзнак, які в свою чергу йдуть у заданому порядку, і повторюється в їх межах:

  • Зірки, орден Богдана Хмельницького 3 ступеня, орден Івана Мазепи на правому боці грудей
  • Перші ступені трьохступеневих орденів
  • Другі ступені трьохступеневих орденів = Перші ступені двохступеневих
  • Треті ступені трьохступеневих орденів = Другі ступені двохступеневих
  • Лицарські відзнаки
  • [Хрест Святого Володимира з бантом]
  • Інші відзнаки орденів незалежно від ступенів
  • [Найвищі республіканські відзнаки]
  • [Інші загальноукраїнські відзнаки за рангом]
  • [Інші республіканські відзнаки за рангом]

Під орденами і відзнаками, на колодках:

  • Медалі орденів
  • [Інші загальноукраїнські медалі за рангом]
  • [Відомчі медалі за рангом]

Для орденів і відзнак носиться лише найстарший ступінь. Виняток складає орден Слави України: при наявності орденів / відзнак воєнної гілки і старшого мирного, надягаються також найстарші воєнні орден та відзнака (нелицарські відзнаки в такому випадку йдуть поспіль за старшинством). При наявності відзнаки того чи іншого ордена носиться лише найстарший ранг відповідної медалі, при наявності ордена медаль не надягається взагалі, за винятком обох медалей при ордені Визволення і найстаршого рангу воєнної медалі Слави України. Також для лицарів ордена Бойової Заслуги часів Визвольної війни, нагороджених срібним хрестом Бойової Заслуги на стрічці медалі "За бойову відвагу" він носиться замість лицарського хреста в його позиції (бо нагородження як виняток відбувалося в зворотному порядку).

Знак ордена Св. Ольги на лівому боці грудей, а лицарський хрест Слави України, знак "Мати-героїня" і знак почесного звання в системі відзнак ордена Заслуги на правій носяться вище всіх інших відзнак.

Максимальна кількість орденів на шийній стрічці для одночасного носіння - три. При більшій кількості молодші переносяться на груди на згорнутій стрічці у визначеному порядку. Оскільки перший ступінь ордена Архістратига Михаїла відрізняється лише місцем розташування і не має зірки, до нього для носіння на грудях додається бант, як при повторному нагородженні хрестом Св. Володимира. З 1970 року на шийній стрічці носиться лише знак найстаршого ордена, інші, крім Богдана Хмельницького 2 ступеня та Архістратига Михаїла 1 ступеня, на груди не переносяться, оскільки на них вказують зірки. Проте ветерани на урочистостях зазвичай дотримуються старого способу.

Стрічка-перев'яз орденів князя Ярослава Мудрого і Св. Ольги 1 ступеня ніколи не носиться і використовується лише при похороні командорів. Стрічку "іноземних" кольорів (як знак голови держави) надягає лише гетьман під час нагородження цими орденами.

В 1937 році були введені орденські планки як замінники орденів, відзнак та медалей на повсякденному однострої військових та службовців. Планки розташовуються в тому ж порядку, за винятком знака почесного звання, заміни якому для однострою не передбачено, тому носиться оригінальний знак на своєму місці. Ордени Слави України 2 ступеня, Бойової Заслуги, Святителя Миколая і Архістратига Михаїла 1 ступеня, чиї стрічки збігаються з стрічками молодших ступенів, позначаються двома планками поспіль у старшій позиції. Планка 1 ступеня ордена Визволення відрізняється від 2-го червоною смугою по центру, такої ж товщини, як блакитні і жовті по боках. На планки орденів Ярослава Мудрого, Заслуги і Богдана Хмельницького 1 ступеня накладається мініатюрна золота зірка, на планку ордена Ярослава Мудрого 2 ступеня - срібна зірка, Богдана Хмельницького 2 ступеня - схрещені золоті перначі. Орден Івана Мазепи має власну стрічку для 1 ступеня, яка носиться лише на планці.

Планки відзнак мають накладені поперечні смуги посередині висоти, кольору відповідно металу відзнаки, для лицарських - золота "зубчатка". Нелицарські одноступеневі відзнаки (Богдана Хмельницького, Івана Мазепи) теж позначаються золотим поперечником. На планці хреста Українського Козацтва його власна стрічка, на яку для хреста з мечами накладається золотий поперечник. На планках медалей використовуються їхні стрічки, оскільки вони відрізняються від стрічок своїх орденів та відзнак, а також між рангами. Козацько-стрілецькі медалі в системі ордена Легіону Українських Січових стрільців мають власні планки, хоча фактично носяться на стрічках хреста Українського Козацтва і ордена Легіону УСС.

З цивільним вбранням носяться лише зменшені копії (фрачники) орденів на лівому боці грудей у визначеному порядку та мініатюрна копія знака почесного звання (єдиного зразка для всіх заслужених і всіх народних, з Тризубом замість напису по центру), а також звання Матері-героїні (двох ступенів, з зображенням без тексту) на правому боці на булавці. Замість вищого ступеня відзнаки при відсутності відповідного ордена (а також лицарської відзнаки при ордені 3-го ступеня та воєнної відзнаки ордена Слави України при мирній гілці ордена) може носитися з лівого боку на булавці значок-розетка кольорів орденської стрічки й з серединою метала відзнаки (для лицарської - зі стразом).

Орденська книжка для кожного ордена видається з першою його відзнакою (для орденів князя Ярослава Мудрого і Св. Ольги - з медаллю), після чого туди вписуються наступні нагородження.

Примітки[]

  1. Звання лицаря / кавалера / дами.
  2. До введення в орденську систему ордена Заслуги відзнаки орденів (на відміну від "звичайних" відзнак - нагород, вищих статусом за медаль й нижчих за орден) мали лише форму хрестів і офіційно іменувалися хрестами.
  3. Схожу концепцію було втілено в розроблених приблизно в цей же час найвищих відзнаках Дону та Кубані і однойменних їм медалях, що відтворюють у збільшеному вигляді медальйони в перехресті хрестів-відзнак.
  4. Офіційно бойові дії носили назву "Заходи із забезпечення національної безпеки й оборони".
  5. Для колективного нагородження стрічками орденів - "орденоносна частина / організація / підприємство тощо".
  6. Заради залишеної можливості ввести для орденів Визволення і Бойової Заслуги золоту відзнаку між срібною та лицарською без зсуву номерів.
  7. З загальним словом "відзнака" або спеціальним "хрест/тризуб"
  8. Як і інші державні медалі. Відомчі медалі можуть мати різну форму, але обов'язково на колодці стандартного розміру.
  9. Більше підстав вважати, що в січневому законопроекті Орден Архістратига Михаїла було замінено іншою нагородою з гетьманського списку - Залізним хрестом.
  10. З бронзовим темляком на орденській стрічці такої ж форми, як і в лицарів ордену, але без зменшеної копії знака ордена на ефесі. Після заснування Данилом Скоропадським третього ступеня ордену ввійде до його клейнодів для тих, кого не було нагороджено орденською зброєю раніше, з 1944 року супроводжуватиме також лицарський хрест.
  11. Після реформи орфографії 30-х років офіційна назва медалі і напис на ній залишились без змін.
  12. Дотепники жартома, а прихильники теорій змови всерйоз розшифровують їх також як "Павло Скоропадський" чи навіть "Симон Петлюра"
  13. За часів гетьмана Миколи Лівицького до 60-ї річниці незалежності було виготовлено Колар Соборності з гербами суб'єктів УСД в медальйонах, який використовували при інавгурації його наступники (залишивши гетьманський клейнод ордена Визволення лише для орденських заходів), але гетьман Петро Порошенко відновив традицію.
  14. З 1945 року, за написом на знаках 1 ступеня. Указ від 17.04.1920, що підіймав відзнаку до статусу ордена, вказував девіз "За волю України", але він не був викарбуваний на знаках не лише першого випуску, вже виготовлених на той час, а й на тих, якими нагороджувалися за Другий зимовий похід. При впровадженні в лютому 1945 року першого ступеня в зміненому статуті та на самих знаках новий девіз, співзвучний етнічній та гуманітарній проблематиці, що актуалізувалася під час війни на Дону.
  15. Вручалися лицарям ордена Бойової заслуги часів Визвольної війни, вже нагородженим лицарським хрестом.
  16. Однак їхній порядок відтворював прапор УНРР. Донці намагалися використати це для запрошення сусідів-слобожан разом бойкотувати "австрійський криж" на користь Миколаївського ордена, але ті його проігнорували - в тому числі саме через сусідські тертя.
  17. З 1941 року стартовою офіцерською відзнакою є хрест гетьмана Богдана Хмельницького, а медаль 1-го рангу вручається лише учасникам бойових дій.
  18. В 1941 році нею затверджено хрест гетьмана Богдана Хмельницького.
  19. За аналогією "чоловічу" стрічку цієї медалі стали помилково називати "Володимирською" - хоча чорна й червона смуги на ній інвертовані порівняно зі стрічкою хреста Св. Володимира, а нагородження нею не створює преференцій для його отримання.
  20. За первісним проектом ступені відзнаки мали розрізнятися не лише металом, а й вінками: ялинковим для 3-го, дубовим для 2-го, лавровим (без емалі) для 1-го. Але через технічні проблеми вищі ступені почали виготовлятися в тій же формі з калиновим вінком, що й 4-й ступінь.
  21. Відтоді змінилися правила носіння Тризубів Заслуги: якщо спочатку молодші ступені відзнаки не знімалися, за зразком Георгіївського хреста, то новий статут вимагав носити лише найвищий ступінь і знак заслуженого, якщо є.
  22. Яке тепер надається лише за наявності, крім звання "заслуженого", золотого або срібного Тризуба заслуги.
Advertisement