Це стаття про політичний союз у таймлайні Української Соборної Держави. Про однойменний проєкт у Світі без Радянського Союзу див. Міжмор'я (СБРС)
.png){kind=link}
Міжмор'я (лит. Tarpjūris, біл. Mižmorje, прус. Sirzdaujūris, пол. Międzymorze, сіл. Mjyndzmoře, чеськ. Mezimoří, лат. Intermarium, еспер. Intermaro) - проект економічної і військово-політичної інтеграції держав Центральної та Східної Європи, який за ініціативою Литовської Конфедерації та Української Соборної Держави прийшов на зміну польській пропозиції Республіки Трьох Народів. Був заморожений у зв'язку з європейською політичною кризою, викликаною російською агресією на Дону, відродився як Балтійсько-Чорноморська вісь Євросоюзу, яку неофіційно також називають Міжмор'ям.
Історія[]
Вперше концепцію Міжмор'я як партнерського блоку держав сформулював невдовзі після визначення польських кордонів Юзеф Пілсудський. Через напружені взаємини з Україною її участь у проекті не розглядалася навіть теоретично, вихід до Чорного моря мала забезпечити Румунія через Чехословаччину та Угорщину, з якими в Польщі розгорталися перспективні дипломатичні стосунки. Більш віддаленою перспективою виглядало просування альянсу на північ через долучення Литовської Конфедерації, а в перспективі й інших постросійських країн Циркумбалтії. Цей розширений проект для розрізнення з Міжмор'ям іменувався "Другою Республікою" (пол. II Rzeczpospolita) і дійсно ґрунтувався на ідеї відродження багатонаціональної Речі Посполитої. Західні держави, за винятком Франції, сприйняли проект дуже неприхильно, натомість певний інтерес до нього виявило Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, що надало концепції Адріатичний вектор.
.png "Проект Пілсудського (УСД).png (108 КБ)")
.png "Східна Вісь Євросоюзу (УСД).png (110 КБ)")
Переговорний процес, утім, зайшов у глухий кут вже на старті, бо в Угорщині та Румунії набували популярності ідеї національної держави як моноетнічної, а міждержавний альянс виглядав розбудовою нової імперії. Подібні настрої були поширені і в самій Польщі, а серед депутатів Сейму на той час навіть складали більшість. На півночі Литовська Конфедерація через занепад процесу виявляє все більше інтересу до альтернативної пропозиції відродження Великого Князівства Литовського і Руського від Української Соборної Держави, що передбачала входження до неї Білорусі та Лєтуви як нових суб'єктів (зі спільним з Польщею управлінням Вільном під наглядом Ліги Націй, за зразком тодішнього Данцига чи Константинополя).
Спробами налагодження україно-польських відносин відзначалися вже останні роки гетьманства Василя Вишиваного, особливо після смерті Пілсудського й оновлення польського уряду. Повноцінні рухи в напрямку інтеграції, що набули нового політичного виміру на тлі "німецької весни", почалися одразу після інавгурації Євгена Коновальця в грудні 1938 року. Розпочатий процес тривав і після переобрання, враховуючи голоси приєднаної Карпатської України, гетьманом Данила Скоропадського, оскільки вони не суперечили на даному етапі його проросійським симпатіям і навіть вписувалися до парадигми "збирання російських земель". Цей пункт входив до його Інавгураційного Зобов'язання, що відіграло рішучу роль у скликанні Всеукраїнського Віче в грудні 1943 року.
Після відділення Сілезії Польща висуває концепцію Республіки Трьох Народів, до якої невдовзі підключається Литовська Конфедерація з тією ж пропозицією "+2". Це відродження ідеї "Другої Республіки", втім, викликає певну опозицію на православному сході Білорусі. В таких обставинах до переговорного процесу вступає Україна з перезапуском проекту "Міжмор'я".
Різниця підходів[]
Від самого початку сформувалися два бачення майбутнього альянсу.
З литовського боку "Друга Республіка" виглядала лише розширенням чинної Конфедерації, за Конституцією якої Лєтува та Білорусь мали суверенне й беззастережне право сецесії (оговорювалося, що в такому випадку Вільно як колишній конфедеративний центр і місто спільного підпорядкування мав увійти до складу іншого суб'єкта). Таку ж модель інтеграції передбачала Республіка Трьох Народів - отже, концепція "+2" виглядала природньо для всіх учасників процесу.
З входом у гру України ситуація змінилася. Польща запропонувала варіант "глибокої інтеграції", тобто фактично на базі розширення не Литви, а України, вихід суб'єктів якої з Договору Злуки має ратифіковуватися (після прийняття відповідного рішення на республіканському плебісциті) спільним референдумом в інших суб'єктах при отриманні в простій їхній більшості простої більшості голосів. Такий спосіб об'єднання зміцнив би союз і зменшив ризики негативних наслідків сецесії суб'єктів; водночас він передбачав самостійне членство в ньому суб'єктів Української Соборної Держави і заміну Центральної Ради новим Парламентом Міжмор'я у Вільні. Польща та УНР таким чином складали б два центри, приблизно співрозмірні за територію, населенням та економічним потенціалом, отже, взаємоврівноважували би вплив одне одного.
Попри прагматичну ґрунтовність таких аргументів та статусну вагу для України формування Міжмор'я на основі Договори Злуки 1919 року офіційна позиція УСД відкидала концепцію глибокої інтеграції на користь дворівневої: учасниками договору стають суверенні держави незалежно від форми устрою (тобто цілісним його суб'єктом виступає не лише Україна, а й Литва). Процедура виходу - полегшена, як планувалося для Республіки Трьох Народів. Питання про самостійне членство конфедеративних та соборних суб'єктів другого рівня може підніматися не раніше ніж через десять років після утворення альянсу, з усталенням союзних відносин та зв'язків. Пізніший компромісний варіант "м'якої дворівневості" передбачав попереднє проведення в УСД республіканського плебісциту щодо визначення кожним суб'єктом форми (рівня) свого членства.
Кожна з моделей мала підтримку певних верств населення і політичних сил у кожній з держав-учасників процесу та відповідала інтересам різних країн за його межами:
| Глибока інтеграція | Дворівнева інтеграція |
|---|---|
| Офіційна позиція Польщі | Офіційна позиція УСД |
| Підтримка Сілезією (польський вплив), Латвією та Естонією (запобігання монополярності, російське лобі) | Підтримка Чехією та Прусією (запобігання польського домінування) |
| Схиляється Білорусь (прагнення самостійної гри) та населення Вільна (об'єднання з Польщею) | Схиляється Лєтува (запобігання польського домінування) |
| Етнічно польська меншина ЗУНР | Більшість населення ЗУНР, Карпатська Україна |
| Відносна більшість по РВД (серед прихильників інтеграції як такої) та Таврії | Абсолютна більшість по УНР, відносна більшість по УНРР (по Харкову абсолютна) та Кубані |
| Єврейські територіальні автономії Польщі, України, Литовської Конфедерація: прагнення об'єднання в єдиний самостійний суб'єкт майбутнього союзу (Ідишландія), принципову згоду на яке за умов глибокої інтеграції дали всі держави. | Підмандатний Ізраїль, сіоністський рух, Велика Британія, не зацікавлені в альтернативній єврейській державі, орієнтовані на ізраїльський проект єврейські фінансово-банківські кола. Німеччина, Угорщина, антисемітське лобі в різних країнах Європи. Неєврейські мешканці автономій. |
| Ультраортодоксальні (крім принципових противників єврейської державності будь-де до приходу Месії) та антисіоністські єврейські організації. Більшість єврейської громади США (послаблення позицій ізраїльського проекту) | |
| РРСР, Російська імперія, меншою мірою проросійські мешканці Маньчжурії і лімітрофів (ослаблення України як "антиросійського проекту", вплив на східні суб'єкти з перспективою сецесії і участі в Російському Аншлюсі) | Офіційна позиція національно орієнтовних суб'єктів Булгарської Конфедерації (протидія Російському Аншлюсу, ідеї якого там були значно помітніші, ніж з Європи) |
| Держави Західної Європи не зацікавлені в Міжмор'ї будь-якої форми, тому грають на суперечності двох моделей, аби загальмувати процес. Формальна підтримка однієї з сторін визначається тактичними міркуваннями і ситуативним союзництвом | |
Плебісцит з питання Міжмор'я і гетьманська криза в УСД[]
Дискусії щодо членства в Міжмор'ї та його характеру, що розгорталися на тлі все відвертішої прихильності гетьмана Данила Скоропадського до пріоритету "євразійського" політичного вектору над європейським і участі в "реінтеграції постросійського простору", вилились в ініційований Центральною Радою консультативний плебісцит, який відбувся 9 травня 1943 року. Громадянам пропонувалося обрати один з чотирьох варіантів відповіді:
- Підтримую єдине членство Української Соборної Держави в союзі Міжмор'я
- Підтримую окреме членство своєї республіки в союзі Міжмор'я
- Не підтримую участі в союзі Міжмор'я
- Важко відповісти або інше
Ідея плебісциту зустріла чималий опір як у Верховній Раді під час прийняття рішення, так і в суспільстві. Багато хто вважав, що він виявить розкол громадської думки, євроскептичні ж фракції підтримали його саме з цією метою. Сенатори Соборної Ради більшістю голосів ухвалили відтермінувати плебісцит через недостатню, на їхню думку, інформованість мас щодо винесеного питання, тобто провести його після широкої просвітницької кампанії в пресі та на радіо. Але за Конституцією рішення верхньої палати з питань територіального устрою держави набувають чинності лише після підпису Гетьмана. Скоропадський відмовився його підписати, мотивуючи консультативним характером плебісциту, який має виявити реальний стан громадської думки на даному етапі, без маніпулювання нею.
Результати плебісциту виявилися несподіваними для багатьох, а для "євразійців" - шокуючими.
| Суб'єкт | Взяло участь | З них: | ||
|---|---|---|---|---|
| Проти членства | Загальне членство | Республіканське членство | ||
| Українська Народна Республіка | 91.2% | 1.2% | 86% | 10.3% |
| Західноукраїнська Народна Республіка | 96.8% | 0.7% | 74.2% | 22.5% |
| Українська Народна Республіка Рад | 84.5% | 4.9% | 57.4% | 30.2% |
| Кубанська Народна Республіка | 82.9% | 9.6% | 58.2% | 29.7% |
| Республіка Війська Донського | 71.4% | 37.8% | 28.7% | 34.3% |
| Таврійська Республіка | 75.7% | 9.2% | 32.6% | 49.8% |
| Карпатська Україна | 88.2% | 4.7% | 87.9% | 4.2% |
Реальна картина виявила значну розбіжність з прогнозами, заснованими на стереотипах та застарілій аналітиці. Перебільшеним було уявлення і про "розкол громадською думки", і про "антизахідну та євразійсько орієнтовану ментальність південно-східних суб'єктів". Російські політики стверджували, що
- результати сфальсифіковані;
- респонденти не зрозуміли питання, бо вони були на "телячій мові", якої ніхто не знає на "Русскомъ Юго-Востокѣ" (Російська Імперія), сформульовані надто складно для простого народу, особливо враховуючи тотальну політичну неосвіченість трудящих у буржуазній Україні (РРСР);
- причиною несподіваного результату по УНРР стала індустріалізація Донбасу з масовим переселенням з центральних та західних регіонів малоросів, яких ніколи не було в цих краях (Російська Імперія), класового чужого селянсько-куркульського елементу (РРСР).
Євразійці в Україні не коментували результати, зосереджуючись на критиці самих питань. Вказувалося, що питання сформульовані не дуже коректно, не охоплюючи весь спектр думок (не передбачено варіант "підтримую єдине членство для своєї республіки з правом для інших вирішувати питання самостійно"), питання не відповідають стандартам для референдумів, згідно з якими вони мають передбачати відповіді "Так" чи "Ні", а не вибір з кількох формулювань (насправді це було зроблено навмисно, щоб зафіксувати консультативний характер плебісциту, запобігти можливим спробам тлумачити його як народне волевиявлення прямої дії). В Російській Імперії та РРСР посилалися на слова про "некоректне формулювання", не вдаючись у подробиці і докладне цитування, чим створювали враження, що "навіть на Україні" визнають факт обману російського / пролетарського населення.
Гетьман після оголошення результатів заявив про їхню нерепрезентативність через недостатнє знайомство населення з питанням, наче за місяць того не відхилив саме цього аргументу, висловленого Соборною Радою. Але вершиною абсурду стала його відмова від запланованої участі в черговому Віленському саміті Групи Міжмор'я в листопаді, посилаючись на необхідність "проаналізувати і врахувати результати Всеукраїнського плебісциту". Крім достатньої очевидності таких результатів, безглуздість цього жесту була в тому, що на саміті не планувалося прийняття якихось важливих рішень - але гетьманським друзям в обох Росіях, які після плебісциту стали помітно нервувати і натякати "або-або", був потрібен саме заспокійливий жест. На жаль для Скоропадського, серед широких верств народу України він викликав протилежну реакцію (яку можна було легко передбачити), що спричинило Всеукраїнське Віче і дострокове відсторонення його від влади через народну недовіру.